... Карпатія - це автентична країна на території сучасної України, географічно співпадає з територією Українських (Східних) Карпат. Власне Карпатією я особисто схильний вважати віддалені від людей і традиційних шляхів сполучення місцини тієї місцевості.

... Мандри. Один. Територія притяжіння. Притягує дивовижа Карпат, природа, наближена до первісної. Мандрував я сам. І "захворів" після першої ж поїздки-мандрівки.

На Говерлу - через Заросляк

    Цілий тиждень я знаю, що я знову хочу піднятись на Говерлу. Я знаю, що вже не захочу підніматись з Лазещини – по-перше, втретє це вже не так цікаво, по-друге, востаннє тудою я піднімався не сам. Значить, буду підніматись через Заросляк. В четвер я починаюсь займатись логістикою – чим, куди й коли буду їхати, як повертатись. Вибираю варіант з поверненням з Франківська до Луцька Брестським потягом – значить, виїжджати з Франківська в суботу увечері. А їхати туди – Львів/Ходорів/Франківськ/Ворохта.

    В п'ятницю перед обідом попереджаю шефа, в обід придбаваю кросівки спеціально для мандрівок, 14:25 виїжджаю з Луцька „Автолюксом” Київ-Львів, за 3 години комфортної подорожі я у Львові, ще хвилин 30-40 – і я на залізничному вокзалі. Виходячи з маршрутки біля приміського вокзалу роблю не дуже приємне відкриття – я здер шкіру над п'ятОю. Нові мешти... Пробую різні варіанти ходи – здається, вдалось віднайти щось підходяще – можна терпіти. Пластирів не брав.
    Взяти квиток на „Перемишль-Чернівці” до Франківська мені не вдається – продають не раніше години до відправки поїзда. Ризикувати я не хочу, і відправляюсь на приміський вокзал. Там беру квиток до Ходорова на 20.26. В розкладі чомусь значиться „Львів-Тернопіль” замість „Львів-Ходорів”. Але в Ходорові всі пасажири виходять, як і повинно бути відповідно до інформації на сайті "Укрзалізниці". Запізнюється з прибуттям на 12 хвилин, але вчасно сідаю на „Ходорів-Івано-Франківськ”, який прибуває через 2 хвилини, і відправляється по графіку 22.48. Перед 1-ю ночі я в Станіславі, беру квиток до Ворохти на Ів.-Фpанківськ-Рахів на 02.10. Відразу ж купую зворотній квиток з Франківська до Луцька на „Чернівці-Брест” з відправкою 21:08 30.07 – увечері того ж дня. Тому мені треба встигнути повернутись.

    Коло 2-ї ночі сідаю на дизель („раховоз”). Контингент – в основному народ з наплічниками, спальниками,
кариматами, декілька гітар. Очікую, що в мене буде достатньо попутників у Ворохті... Мені вдається нормально заснути, попередньо налаштувавши будильник на телефоні. Відразу можна сказати, що красивий телефончик з кольоровим дисплеєм, 40-тональною поліфонією для пробудження виявився абсолютно непридатним – я його просто не почув (це було ще в дизелі до Ходорова). А от Нокіа-5510 – це рулез!
Народ в основному повиходив Дора-Татарів-Яремча, що мене трохи здивувало – у Ворохті вийшло тільки дві-три групи (я також – група :-). 05:35 я відправляюсь з Ворохти від зал.вокзалу на південь. Туман. Вийшов з вокзалу через „службовий прохід” – так було ближче, а потім подумав – доведеться в когось запитувати, щоб потрапити на цей же вокзал на зворотній дорозі.

    Іду по дорозі в напрямку на південь – здогадуюсь, що це і має бути дорога на Верховину. Знаю, що йти треба на південь вздовж Пруту проти його течії. В 05:42 підходжу до залізничного переїзду – чого й очікував, адже залізниця повинна була залишитись по праву руку й „піти” далі на Вороненка й Лазещину.
    05:50 підходжу до мосту через р.Войтул, 05:57 – через Прут.
    В 06:07 підходжу до великого стенду – „Карпатський національний природний парк” – такі ж будуть зустрічатись і далі по дорозі. Мабуть, саме цей стоїть біля входу в парк. В 06:19 підхожу до „Колиби” на трасі. Я б цей комплекс споруд колибою не назвав би – набагато більше це схоже на повноцінний готель із стоянкою, баром і т.д...
    06:32 підходжу ви закінчення Ворохти – якщо вірити дорожньому знаку. Після того йду далі по трасі, яка майже весь час потрохи піднімається догори. В 07:04 підходжу до розвилки – направо дорога на Заросляк, наліво – на Ворохту. Бачу перший вказівник на вершину. Повертаю направо.

    07:50 підходжу до КПП. Реєструюсь, плачу 5,50грн. (за екскурсійні маршрути). Квитанції, на відміну від Лазещини, мені тут не дають. Туману вже майже немає – сонце розсіяло, і спека, яка наближається, мене не тішить...
    08:11 біля джерела, яке виведене на колоду, видовбану зсередини – вода витікає в колоду, звідти тоненькою цівкою витікає з колоди. Більше води переливається через верх.
    09:22 підходжу до воріт, над якими написано „Заросляк”, ще за пару хвилин – я на початку підйому. Прямую направо – на Пожижевського наліво. В лісі стежки ніби протоптані динозаврами... Знову беру правий напрямок підйому – хвилин за 8-10 від початку підйому є стенд від Партії Зелених – доверху направо вздовж стенду. Можна було б взяти лівіше (тут трішки вниз через місток через струмок) і піти другою стежкою на підйом. Підйом по лісі зручніший, ніж з Казьмещика – але моє це суб'єктивне враження. Зате вище рівня лісу важче йти з
Заросляка...
11:29 – я фіксую себе на вершині.
Відразу ж записую азимути для спуску на різні напрямки – звідки вийшов на Заросляк (дві стежки), на Лазещину, на Чорногору. Інших стежок не знаю, але здогадуюсь, що вони мають бути. Моя Нокіа-5510 „зловила” коло трьох з половиною десятків ФМ-станцій, спускаюсь вже з музикою – аж до джерел, далі радіо тільки шипить. Плеєра слухати не хочу, вимикаю сабж, знімаю навушники.
Враження від підйому – неоднозначні. Я вже втретє підкорив вершину.

11:53 – починаю спуск. Іду донизу стежкою, яка трохи правіше від тієї, якою піднявся, на Заросляк.
12:45 підходжу до двох джерел, з яких можна напитись, набрати води, вмитись. Стенд недалеко. Набираю трохи води.
12:56 я нижче від таблички від Партії Зелених, до якої я підходив коли піднімався, а
13:04 я на початку підйому.
14:17 Колода біля джерела, з якої набираю води. Вода з колоди виливається вкрай повільно – затримуюсь тут на 4-5 хвилин.
14:41 я виходжу через КПП. Навпроти КПП – магазин, купую „Живчик” в жерстяній банці. Смакую. Думаю про те, що менш ніж за 3 години я повинен сісти на Рахів-Івано-Франківськ” у Ворохті. Вирішую перепочити кілька хвилин, і йти далі, до вокзалу. Але ось біля мене зупиняється УАЗик, з нього виходить жіночка, я „скромно” попросився на її місце – водій пообіцяв, що „шкури дерти не буде”. Він довозить мене до церкви у Ворохті, заодно розповів, що стара церква ще XVII ст., раніше в ній був музей, зараз діюча. Нова – початку минулого століття. Їхати не дуже комфортно – але краще погано їхати, ніж гарно йти, особливо коли ти можеш не встигнути :-).
    Я трохи йду пішки, заглянувши в місцеві магазини, в 15:33 – я на вокзалі. Випиваю кефір, який трішки раніше
купив – він мені здаються нектаром. Смакота! Насолода смаком – ніколи не подумав би, що буду так насолоджуватись кефіром.
Коло 17:40 дізнаюсь, що дизель запізниться на годину (відправка по графіку – 17:30). Це мене не зовсім влаштовує, адже по графіку він повинен був бути у Франківську 20:42, а квитки в мене на поїзд звідти на 21:08. Здаю квиток, іду ловити маршрутку... Менш ніж за півгодини сідаю таки в маршрутку „Верховина – Івано-Франківськ”, коло 20:10 я вже у Франківську. Купую в „Фавориті” нектарину і воду від Еко-Лайн (від Живчика там залишились тільки цінники), не поспішаючи шукаю на автостанції в розкладі щось на Солотвино, повільно йду на платформу. Там з'їдаю нектарину, запиваю це „дерев'яною” водою Еко-Лайн. Вона мене розчарувала – там екстракт тільки шипшини, а чай – ароматизатор... Із запізненням на пару хвилин прибуває потяг, з таким же запізненням відбуває. На вокзалі +31..30, а у вагоні я починаю „танути” – мокрі не тільки спина, а й руки, ноги і т.д. Важко в спеку їздити залізницею...
    По графіку я в Луцьку. Хоч і було жарко, але заснув, проспав до ранку.

Чому враження неоднозначні? По-перше, підйом з цієї сторони виглядає занадто „попсово”. Багато автобусів, аж до початку підйому дорога з твердим покриттям (до КПП – з асфальтовим). Купа народу, не стежки, а ледве не дороги на підйомі. По-друге, підйом, порівняно з Казьмещиком, зовсім не мальовничий (як на мене). По-третє, не виникало почуття задоволення від того, що робиш – багато людей, на незайману природу не схоже. Та й взагалі – ніби кохаєшся з дівчиною, яка тобі не подобається... Можливо, вона симпатична, можливо, багато хто про неї мріє, але вона – не та... По-четверте – я не ночував в Карпатах цього разу! Не було ночі під відкритим небом, не було втоми в ногах наступного після підйому ранку, не було дикої незайманої природи. Залишилось відчуття недосказаності. Наступного разу обов'язково треба буде заночувати серед лісу (або вище рівня лісу – можливо, на ПІЧ в покинутій обсерваторії). По-п'яте, майже все відбувалось за планом – крім затримки дизеля з Ворохти. Вже їдучи в маршрутці, прийшло розуміння, що якраз цього не вистачало – хоч в ній було дуже жарко (багато людей, зайняті стоячі місця), але це було відхилення від запланованого.

Джерела інформації, використані мною (для добирання, варті уваги)
Нормалайзер сайту Карпат
Любителі автостопу (хоча, швидше, професіонали  цієї справи:-)
Написати мені: rrid@narod.ru
Дата створення сторінки - 30.08.2005, дата останнього редагування - 06.09.2006