СНІГ І СОНЦЕ,
або Чорногора в Шевченківські дні-2007

... ТК "Кристал" знову готує мандрівку в засніжені Карпати. Мандрівка органічно поєднана з альп.семінаром - в рамках підготовки до пішохідної мандрівки горами Кавказу влітку. Для потенційних учасників - це можливість спробувати свої сили, витривалість, перевірити свою готовність до походу на  висоті 3000 м.р.н.м. і вище. Для мене - просто мандрівка в Карпатію з кристалівцями, а заодно знайомство з кішками, льодорубами і парою альп.вузлів.

Отож, 7 березня о 17.25 - на останній за день маршрутці "Луцьк-Тернопіль" стартую. 20.45 - я в Тернополі, на автостанції мене зустрічають сестра з чоловіком, торжественно вручають обіцяний термос, ще одну пару теплих шкарпеток та Колидянські гречані брикети швидкого приготування - останніх я так і не зміг знайти в Луцьку. В свою чергу пригощаю бубликами з Луцька, які, як завжди щось, що зроблене не там, де ми є, смачніші :)
    Успішно прибуваю на зал.вокзал, де вже зібрались учасники походу - Роман Задорожній (керівник походу), Оксана, Богдан, Олег з Тернополя, Світлана та Арсен з Києва. Дізнаюсь, що з нами на цей раз не піде Борис Гора. А також, що
по дорозі повинні приєднатись Олег з Чорткова та двоє хлопців з Луцька. Роман збирає гроші та документи, йде купляти квитки до Коломиї на потяг "Шепетівка-Івано-Франківськ. Все, як звичайно - хороший настрій, вогник в очах, передчуття зустрічі з горами. Всупереч очікуванням, у вагоні багато вільного місця, достатньо комфортно розмістились, виспались та доїхали до Коломиї.
    В Коломиї трохи зачекали в залі очікування, прикрашеному повітряними кУльками, спостерігали, як цей зал заповнюється народом з наплічниками, окремі - з лижами, і зовсім мало - місцевих. Така ж пропорція зберігалась і в вагонах - на вихідні народ масово повалив в гори. Без проблем знайшлись і Олег з Чорткова, і пізніше в раховозі Валера та Вітя з Луцька. На останньому переїзді перепаковуємо речі, більшість вперше тримає в руках кішки (я особисто уявляв їх дещо інакше), видивляємось сніг на горах, милуємось краєвидами. І займаємо купу місця разом з наплічниками :) Окремі індивіди намагаються ще займатись суспільно-корисною працею. До якої долучився і я - допомагав тримати нитки, які у вправних руках Оксани перетворювались на витвори мистецтва. Найефективніше час використовувала Світлана - при кожній нагоді намагалась ще трішки поспати. І цим ввела нас в оману - в поході потім постійно хотіла йти попереду.

В Квасах виходимо. Спускаємось до джерела, п'ємо і набираємо смачної (кажуть, ще й цілющої для живота) води. Не затримуємось, переходимо через міст, починаємо підйом. Відчуваю (і не тільки я), що стає жарко. Очікую, що з появою снігу стане прохолодніше. Дзуськи. Стає ще жаркіше. Під ногами - сніг. Над головою - сонце. Коли-не-коли прошелестить вітерець - без вітру ще гірша тепловіддача.
    Як завжди, стартую ближче до хвоста групи. Як завжди, по ходу потроху підтягуюсь до середини, орієнтуюсь йти 2-м або 3-ім. І вже буквально за годину ходу, коли вже дійшли до снігу, де я так і не знайшов очікуваної прохолоди,
відчуваю, що ще трохи - і голова закипить, і потроху "перебираюсь" до хвоста групи. До кінця цього, першого, дня мандрівки я вже так і плентався - 2-м або 3-м, але - з хвоста :( Таки треба було добряче роздягатись, і не зважати на
сніг під ногами. Сонця було більше!
    Було дивно спостерігати такі метаморфози. Настроївся на вітряну погоду, з поганою видимістю, на похід в хмарі (тумані). А тут - сяє сонце, штиль, чистий білий сніг, плюсова температура. Набита стежка. Легенька "димка" на віддалі.
Якщо б не наплічник з льодорубом - чудова прогулянка. Але все псує... надто теплий одяг, який не здогадався вчасно зняти. Важко стримувати себе, щоб не пити постійно воду (чай)... але треба не пити зайвого! Ще не вистачає темних
окулярів - від кожної сніжинки відбивається сонце, гаряче сонце - над головою і безліч маленьких холодних сонць - під ногами. Все-таки треба було орієнтуватись не тільки на сувору ("чорногорську") погоду, а на будь-яку погоду. Що ж, мудрі люди так і зробили, а я йшов без окулярів і надто тепло одягнутий.
    Перший перекус робимо трохи раніше, ніж заплановано. Апетиту не маю, хочу
тільки охолодитись. Переодягаюсь, щось жую. І нарешті організм вже не такий перегрітий! ура! можна рухатись далі. Звісно, на мої особисті відчуття ніхто не орієнтується (та й це не відкрита інформація :) ), і ми вирушаємо далі. Під
ногами 0,5-1 м снігу, а можна вільно йти в футболках! На привалі починали гадати - коли засмагнемо, коли носи почнуть "облазити". В мене на сонці таки "згорів" ніс та ... трохи - губи.
    Нарешті виходимо до колиб перед підйомом на Шешул. Місцями - проталини, на одній знаходжу заморожені ще з минулого року маргаритки (стокротки), які при доторку до них ламаються. По одній такій зламаній квіточці дарую нашим дівчатам.
    На Шешул не підіймаємось - треба встигнути поставити табір, назбирати дров. Оскільки похід "передкавказький", відразу розраховуємо ставити намети на снігу, а не шукати ночівлі в колибі. Тому далі йдемо траверсом. Струмка (джерела) не знаходимо, зупиняємось просто в зручному місці побіля дороги. Перевзуваємось в сухе. Підрівнюємо місце для наметів, готуємо місце для вогнища, збираємо дрова. Дрова - сухі, гарно горять, є достатньо. Температура повітря поступово знижується, одягаємось тепліше. Але в першу ніч мінусової температури так і не було. Звечора були натяки на те, що наступного дня погода може погіршитись...Ще не була готова вечеря, як зустріли лижників. Двоє були "шифровані" - на наше запитання "Звідки ви, хлопці?" відповідь була "а навіщо вам? не скажемо!".
Правда, потім ми зрозуміли, що це були місцеві, і чому вони не бажали жодної ідентифікації.
    Увечері розходимось по наметах. Випало ночувати з Романом, Оксаною та Денисом. Після розмов, телефонних дзвінків Роман витягує... поетичний збірничок. В честь ДН Шевченка треба долучитись до поезії й мені. О, є й вірші Ліни Костенко! Можна долучатись :) Коли ловиш себе на тому, що зміст "доходить" тільки за третім прочитанням вірша, зрозумів, що пора спати. На цей раз в мене є дві пари товстих шкарпеток - спати буде тепло! як виявилось під час післяноворічного походу, це в мене було найслабше місце. Тепер я був готовий. Засинати було жарко - все-таки в наметі четверо. А вночі - якраз комфортно. Черевики біля намету за ніч не замерзли.

В 6-й ранку - встАвання. Чомусь в Луцьку ТАК важко просинатися в 7-й на роботу, а в мандрівці хочеться бачити схід сонця; за день втомлюєшся, але якимось дивом встигаєш за ніч виспатись. Підготовка вогнища, сніданку, гарячого чаю в дорогу, пакування наплічників. Кожен сніданок в поході з "Кристалом" - особлива подія в моєму житті, адже тільки там я їм вівсяні пластівці. Запарені кип'ятком, з родзинками, зі згущиком. Тут - смакота, а вдома - не хочеться...
... Всі готові, виходимо. Попри червонясте небо в хмарах на заході сонця, ранок - відносно чистий. Хмари-туман - метрів на 500 нижче від нас. Бачимо, як вони потроху піднімаються вгору. Треба рухатись, щоб вони нас не наздогнали - не хочеться знову прийти на Петрос в "молоці". На цей день для себе змінюю тактику ходи - орієнтуюсь йти за Оксаною, яка намагається триматись середини, і вибираю рівномірний ритм. Це цілком себе виправдало - до кінця походу більше не відставав, практично не втомлювався і не виникало бажання присісти відпочити поза відпочинковими паузами групи.
... Виходимо на хребтик до Рогнески й Петроса. Спочатку йти було краще, ніж попереднього дня - верхня кірка підмерзла, стали рідше провалюватись, що особливо актуально для мене - чомусь мої 80кг ваги (це без наплічника) хочуть првалитись більше, ніж інші. Потім сніг знову почав підтавати. На хребтику - міріади зірочок-сонечок з усіх сторін - ми вийшли на сонце. Два місяці тому тут же був початок того шквального вітру, який супроводжував потім ще два дні, до повернення. Робимо привал. То бачимо, то не бачимо вершини Чорногірського хребта - відкриваються/закриваються хмарами. І знову - сонце зверху світить, знизу від снігу відбиваються-виблискують міріади сонечок. Знову стає жарко, знову всі починають роздягатись. Хоча теплий одяг напоготові - адже невідомо, чим нас зустріне Петрос. Нас наздоганяють троє хлопців. Ідуть легко, без наплічників. Ночували в знайомій колибі під Шешулом, тернополяни, хочуть збігати на Регнеску-Петрос. Пропускаємо їх робити стежку. Одягаємо кішки. Йдемо по слідах. Виходимо на Рогнеску, бажаючі можуть зателефонувати і похвалитись взяттям першої вершини :) . Саму вершину легко пропустити - настільки невиразно вона виглядає. Але є щось схоже на тур (чи пам'ятник) - якщо не в тумані/хмарі,
то помітно. Довго не затримуємось, починаємо спуск і підйом на Петрос. Хоча під ногами набагато більше снігу (разів в 2-3-4), але немає того шквального вітру та морозу, які були два місяці тОму. Натомісць - снігові бархани і в більшості
обпечені сонцем обличчя; плюсова температура. Поєднання неймовірне - вкриті снігом гори, інколи провалюєшся ледве не по пояс в сніг, а одяг - середини осені. Небезпека - наметено багато карнизів та місцями лавинонебезпечні схили.
Виходимо на вершину Петроса - хмари розвіялись, яскраве сонечко. Спеціально на Петрос я знову брав сирковий десерт, але, хоч і смакує, але не так, як заморожений :( . На вершині капличка все ще обліплена снігом, але потрохи
відтає. Можна ловити краплі язиком, можна посмоктати бурульки :) Троси, які так сподобались мені в січні, втратили свій вигляд - не витрамали навантаження, і обірвались.
Видимість потроху погіршується. Вже не бачимо долини, сонце ховається за хмари. Після пологого підйому - стрімкий спуск в сторону Казьмещика. І знову ж згадується січень, спуск по засесеному снігом фірну; стаєш на 5-10 -сантиметровий шар снігу, природньо, не втримуєшся, приземляєшся на дупу й "злітаєш" на 5-10-15 метрів до глибшого снігу. Від місця гальмування місця зриву можеш і не побачити в "молоці". Тепер в кішках можна ледве не бігти
донизу - халява! Немає того адреналіну - немає позаду Юрка, якому подобалось так зриватись, і лижною палкою він не гальмував, а відштовхувався.
Перед пологішою ділянкою зупиняємось, відходимо вбік від стежки, витягуємо льодоруби, проходимо інструктаж. Повертаємось до тієї ж стежки, якою йшли, але піднімаємось з льодорубами "в лоб" на карнизик. Хтось працює в зв*язках, хтось - тільки з льодорубом. Ще одне тренування - імітація зриву з наступним зарубуванням. Як на мене, націкавіша й найдинамічніша. Треба на дупі з*їхати з краю обриву, на швидкості перевернутись на живіт, і зупинитись за допомогою льодоруба ("зарубатись" в сніг). При цьому пам*ятати про кішки - не гальмувати ними, оскільки наслідки навряд чи будуть приємні...
Тренуватись цікаво, але треба йти далі. Видимість погіршилась - не більше 200-300м, колиб внизу не бачимо. Рухаємось на перемичку, "Шапку Мономаха". Температура повітря знижується. Після "Шапки Мономаха" не можемо знайти дорогу
на траверс. Її просто немає - над нею тепер 1,5-2м снігу. Немає й слідів в тому напрямку. Йдемо по слідах, які повинні вийти до колиби екпопункту "Перемичка", поряд з якою є джерело. Але до колиби дійти не встигаємо - в темряві й тумані стаємо на стоянку. По дорозі зустріли групу киян, які піднялись на Петрос за нами. На вершині декого з них можна було бачити в шортах :), а тепер :( . Але за нами вони не пішли.
Друга ніч - холодніша. Звечора все навколо починає замерзати, припиняється майже нечутний перегук крапель танучого снігу з сосен. Черевики, залишені звечора в кулькАх біля намету, на ранок вкрились льодом. Момент їх одягання
відтягую до останнього, до "готовності 5 хвилин", коли наплічник вже спакований. Годині в 10-й вечора туман розсіявся, в хмарах де-не-де з*являлись просвіти, можна було побачити зірки. І схил, навпроти якого ми зупинились.
Вранці - знову сонце розсіює хмари. В наметі - "плюс", за наметом - "мінус" і замерзлі черевики. Вершини Чорногори ховаються в хмарах, інколи - показуються. Хочеться побувати на вкритій снігом Говерлі без хмар! Виходимо. Буквально за декілька хвилин виходимо до колиби й капличики - до половини занесені снігом. Джерело заховалось під сніг, і Роман знайти його не зміг. Довго не затримуємось, по слідах йдемо далі. Виходимо на траверс, на схил, на міріади сонць практично без вітру. Третій день - літо й сніг! Вершина Говерли поки захована хмарами. В улоговинці на траверсі зупинка. Жарко! Приймаємо сонячні ванни. Бажаючі фотографуються з голими торсами на снігу до обрію. Валера й Вітя
голими торсами завалюються на сніг. Бажаючих повторити це чомусь немає. А якщо й є, то не зізнаються :) . Йдемо в футболках або світерах. Виходимо на екопункт "Під Говерлою", де залишаємо наплічними. Зустрічаємо різношерсту групу львів*ян - 30-40 чол. Говерла вже не в хмарах, зате сонце інколи ховається. Нетривалий підйом - і ми на вершині. Видимість - не абсолютна, але сусідній Петрос та ряд вершин Чорногори можна побачити. Вітер помірний. Плюсова температура. Маленький перекус шоколадками, фото, краєвиди. Разючий контраст - Говерла 4.1.2007 і Говерла 10.3.2007! Снігу стало набагато більше, але він тане! Маска від снігу й вітру, хуртовини не знадобилась жодного разу! Вітру майже немає, моментами непогана видимість на кілометри навкруг, популярні напівоголені фото... Світлана також пригадує свою мандрівку в цю ж пору (8.ІІІ), але на рік-два раніше. Дуже схоже на те, що було на Петросі після НР. Чорногора вміє дивувати! На вершині все більше людей - стільки туристів на вершині я не бачив і влітку!
Назад практично збігаємо. Скидаємось на Казьмещик. Перший привал - на краю полонини з колибами. Перекус. "Морозиво" зі згущика й снігу. Світлана пригощає салом - перемелене з часником і спеціями, смакота!
Приблизно половина спуску позаду, йдемо вже дорогою по лісі. Стежка протоптана - поки в нас був перекус, вся львівська група встигла пройти вперед. І побажати нам смачного :) Хоча місцями стежка надто розбита - на прикрих спусках утворюється каша з мокрого снігу й глини. Товщина снігового покриву все зменшується й зменшується. До урочища снігу не стало зовсім, зате досить болота. Наш похід закінчується...
Зупиняємось поповнити запас води, і йдемо далі місити по дорозі до Лазещини болото. Незадовго до виходу з лісу робимо тривалу зупинку - до потяга ще купа часу, і не хочеться провести його на станції. На декліька годин розпочинається релаксація. Вечеря й "Є контакт!" та інше... Коло 11-ї вечора вирушємо на станцію. Забрьохались добряче, але це не зіпсувало мені настрою. Мені випало йти й розговоритись по дорозі - цей час ходи минув швидко. Незадовго до станції в мене трапилась травма наплічника - поламалась пластмаса лямки. Не надто приємно, особливо в темряві, але - виправляється.
...Прибуває потяг "Рахів-Львів". Намагається сісти купа народу. Не всім це вдається відразу. Керівник однієї з груп (галаслива, яку я помітив ще в Коломиї) зриває стоп-кран. На цей раз сідають ніби всі. Як виявилось, з її групи всі встигли за першою зупинкою, просто хтось загубився десь в тамбурі... Наша група виявилась поділеною. Богдан і два Олега, які зібрались вийти в Франківську, - в іншому вагоні. Решта - в одному вагоні до Львова. В киян квитки на Франківськ-Київ вже на руках, але вони воліють за краще чекати потяга в столиці Галичини, ніж у Франківську. У Львові Роман Задорожний залишається з речами на вокзалі, Валера й Вітя вдвох вирушають на екскурсію, а ми з Оксаною,
Світланою й Арсеном - вчотирьох. Оксана ще не була на Високому замку, а мені треба побувати біля сувенірів побіля оперного. Так і побудували програму, яку успішно виконали. На Високому замку записую останній вейпоінт - точність
визначення координат своїм телефоном буду звіряти вже в Луцьку. На даний момент відхилення від знайдених в Інтернеті вейпоінтів - в межах 10-20-30м. Так що і мандрівкою, і телефоном я задоволений. Вчора тестив карту Луцька, яку сам калібрував для телефона. Відволікся :) ... Увечері 11 березня - я в Луцьку. Разом з купою позитивних емоцій та зарядом позитиву з Карпат.
Луцьк-Тернопіль-Коломия-Кваси- -Рогнеска-Петрос-Говерла- -Казьмещик-Лазещина-Львів-Дубно-Луцьк.

Це - чорновий варіант оповідки. Буде час і натхнення, зауваження, а також фотографії - може щось додатись. Поки можу егоїстично розмістити тільки себе - фото з телефону.
написано 23 і 26 березня 2007р.(rid)

краєвид...

вогнище пробивалось до землі через сніг

можна й не повірити, але - я на вершині Говерли...

Дата написання - 23 і 26.03.2007. Дата створення сторінки - 26.03.2007р. Дата останнього редагування - 26.03.2007р. (c) rid