Зимова казка на три дії, або Святкова Чорногора-2007

Частина друга. Зимова Чорногора

1-го січня 2007р. набагато раніше, ніж нам цього хотілося б, мусимо залишати хату в Нижній Рожанці. Отож, перша частина відбуваючих сідаємо в автобус, коло 16-ї четверо снігових туристів прибувають в м.Стрий, звідки відразу ж залізницею відправляємось на Івано-Франківськ. В столиці Прикарпаття дозакупка продуктів (в першу чергу це стосується мене), пересадка на приміський потяг до Коломиї, звідки нам коло 8-ї ранку виїжджати в Карпати. Через с.Микуличин, де до нас повинні приєднатись організатори нашої гірської мандрівки. В Коломию прибуваємо після 22-ї, а виїжджати коло 8-ї... Природно, починаємо вишукувати варіант переночувати. Через "треті руки" таки знаходимо координати Оксани, яка була учасницею сплаву "Чумакування Дністром-2006". Вона повідомляє, що чекатиме нас, і дає свою адресу. В нас на душі світліє :) А в Коломиї - дощик (як і в Стрию, Франківську)... разючий контраст із зимовою казкою, яка ще свіжа в пам'яті. І таксисти не знають такої вулиці, яку ми шукаємо! Зате прогулялись центром міста, і біля Музею писанки зустрілись з Оксаною, яка провела нас до себе додому біля міської ратуші - щоб було більше на що подивитись. Дім в неї виявився набагато більшим, ніж ми очікували, а прийом - теплішим (і ситнішим :) ). Останнє - незважаючи на пізній наш прихід. Але в теплі і добрі нас застав ранок 2-го січня, і, хоч хотілось ще поспати, дякуємо господарям за гостину, запрошуємо на наступні акції "Кристалу", вирушаємо на залізницю. 

"Коломия-Рахів". Розміщуємось з максимально можливим комфортом, тримаємо місце для хлопців з гірського клубу "Тернопіль", які в Микуличині підсідають до нас. Вони зустрічали НР в іншій компанії, за гарної тихої погоди піднімались на Говерлу на НР. По дорозі знайомимось, співаємо українських пісень. Виходимо в с. Кваси вже на Закарпатській стороні. Всі учасники заходу - з наплічниками, і т.д., лиш я - з спортивною сумкою. Не надто зручно, але вибору в мене вже немає, дороги назад - тим більше. Спускаємось до джерела, п'ємо смачну воду (смак її нагадав мені мінеральну воду ще радянських часів), повертаємось, виходимо на дорогу, починаємо підніматись в гори. Під ногами зовсім немає снігу, але вище в горах його видно; знаємо, що він нас там чекає :). З набором висоти під ногами поступово з'являється сніг, холоднішає. Йти - свіжо й приємно. Незважаючи на недосипання (новорічна ніч - 1 година сну, з 1-го на 2-ге січня - 5 годин). Нарешті виходимо на полонину, всю вкриту снігом. Але на ній не затримуємось, рухаємось далі. Біля одного з стовпчиків з маркуванням зупиняємось на обід. Все - поживне, калорійне і смачне. І гарячий чай з термосів. А навкруги - білосніжний сніг, і краєвиди гір. Нижче нас снігу немає, нижче нас - Кваси (Тернопіль, Луцьк, Франківськ) з новорічним болотом... Вище нас - вершини.

В перший день встигаємо піднятись на г. Шешул. Помірно холодно, неглибокий сніг, чудова видимість. Бачимо Петрос, Говерлу, поруч - Близницю, майже всю Чорногору, непогано видно румунські Мармароси. Така погода нам більше не посміхнулась... Швиденько спустились з Шешула, траверсом пішли на колиби ночувати. Підійшли якраз до темряви. Кімната з пічкою виявилась зайнятою туристами з Хмельницька, тому ставимо намети в іншій кімнаті. Попередньо повимітавши трохи сніг. На примусах готуємо вечерю. Вперше за мінусової температури вкладаюсь спати в спальнику. 

    О 6-й ранку наступного дня - підйом. Сніданок, після 8-ї виходимо. На попередній траверс не виходимо, майже "в лоб" піднімаємось на хребтик. Вночі піднявся вітер, видимість погіршується, з набором висоти вітер посилюється. Починаю розуміти актуальність маски в зимових походах на затяжному підйомі на Петрос. Рогнеску траверсуємо. На Петрос піднімаємось за шквального вітру. Ледве не підморожую носа, але вчасно це помітив (як і кромку лівого вуха), обмотуюсь шарфиком замість маски. Василь позичає мені рукавиці й бахіли. Ноги все одно мокрі, але принаймні сніг не засипається. Сніг на підйомі дістає до колін. На вершині витягую сирковий десерт - зараз він нічим не відрізняється від морозива. І ще ніколи він не був таким смачним :) . Рука без рукавиці починає пекти від морозу й вітру вже за хвилину; здається, що якщо потримати її так ще хвилину, то вона замерзне як камінець. Троси-розтяжки біля каплиці, діаметром приблизно в палець, намерзли, і тепер товщиною півметра нАморозі. Природно, що тут ми не затримуємось, і починаємо стрімкий спуск в сторону перемички й Говерли. Видимість - 50-100-200 метрів. Спуск, хоча й зайняв відносно небагато часу (до години спуску проти 3-х підйому), але видався не менш складним - дуже стрімкий, дуже погана видимість, місцями неможливо втриматись на снігу, щоб не проїхатись декілька метрів. Виходимо на колиби під Петросом. Там купа народу - в основному хочуть бавитись сноубордами. Обідаємо. Апетит - мінімальний, голландського сиру не хочеться. Турист з Одеси пригощає нас чаєм з лимонником. Присмак аптеки :) , але прикольно. Вирушаємо на хребтик, проходимо Шапку Мономаха, і з підвітряної сторони хребтика траверсом, через ліс, йдемо до екопункту "Перемичка" на ночівлю. Пройдено набагато менше, ніж розраховували за цей час, але за такої погоди (невтоптаний сніг, шквальний вітер на підйомі, дуже погана видимість) це мені не здається за мало. Приходимо до колиби вже затемна. В ній вже є двоє туристів з Сум. Все одно чотирьом спати на підлозі. Пічка в колибі є, але сніг на підлозі не тане. Саме таку колибу я уявляв, коли думав про зимову Чорногору.

        Вранці третього дня пробудження знову о 6-й. Трохи змерз в праву ногу - не знаю, як їй це вдалось, але  зранку ліва нога одягнена так, як і була звечора, а права чомусь частково роздяглась. Можемо, якщо захочемо! :) тільки це не входило в мої плани... А виспатись, виявляється, можна і за мінусової температури. Чудо-піч-плиту зранку вже не розпалювали. Їжу знову готували на примусах. Каша - смачна, як ніколи. Причому буквально - вівсяні пластівці в своєму звичайному житті не їм - не подобаються. А на літньому сплаві, і от на зимовій Чорногорі - це смачнюща страва :).
Група вирішує розділитись - ГК "Тернопіль" після Говерли йдуть на Пожижевську (якщо буде погода - то й далі, інакше - скидаються на Заросляк), а "кристалівці" після Говерли скидаються на Козьмещик. Тому в колибі під Говерлою ми четверо залишаємо наплічники (якщо хтось ще пам'ятає, то я - спортивну сумку :), на вершину піднімаємось без намета, спальників, килимків, і т.д. Погода дуже схожа на ту, що була й перед Петросом, а перед самою вершиною Говерла нагадує, хто є найвищою вершиною України. Але сходження набагато швидше, легше (в першу чергу - із-за того, що на хребті залишилось мало снігу, не треба протоптувати стежку, та й відстань менша; частина шляху була під прихистком хребта без такого шквального вітру, як на підйомі на Петрос). На вершині України фотографуємось, прощаємось. 

диван :) ->

Дата створення сторінки - 09.01.2007р. Дата останнього редагування - 10.01.2007р. (c) rid, ZoRo